Випадок 1.

Дівчина, 21 рік, пережила раптову смерть батька, а півроку потому втратила єдиного брата, після цього потрапила до психіатричного стаціонару з важким діагнозом. На щастя, гомеопатія швидко допомогла вилікувати її (пацієнтка звернулася вчасно).

Випадок 2.

Зателефонувала жінка-лікар. В голосі відчай, просить допомогти: «Захворіла донька, не знаю, що робити!..» Через півгодини мама і донька на прийомі. Дівчина-студентка 19 років, сумна, розмовляти не хоче, на обличчі – відчай. На мої запитання декілька хвилин не відповідає, потім тихенько говорить: «Мозок ніби вивалюється» і показує рукою на лобну ділянку. На маминому обличчі – жах. Декілька доз призначеного гомеопатичного препарату вивели дівчину із стану депресії. Гомеопатія допомогла успішно здати сесію. Це було багато років тому. Ніколи більше подібні проблеми не турбували дівчину. Вона успішно закінчила інститут, вийшла заміж, виховує синочка, працює.

Випадок 3.

Півроку тому до мене зателефонувала стривожена бабуся. Вона дуже просила проконсультувати онуку. У дівчинки виник дивний симптом. Протягом уже майже півроку вона періодично видавала мимовільний звук, схожий чи на гикавку чи на страшний викрик. Це було дуже помітно всім, дітлахи сахалися дів­чинки. Можна уявити, як сама дитина лякалася цього і як то було для неї неприємно. Бабуся забила тривогу: у їхній родині були хворі на важкі захворювання нервової системи. Дитину проконсультували багато лікарів. Проте незрозумілий симптом не зникав навіть після медикаментозного лікування, додалися судоми всього тіла. Сім’я «дійшла» до психіатрів, невропатологів. Хтось порадив звернутися до мене. Уже на початку прийому я дізналася, що дівчинка росте без батька, якого дуже любить, – він залишив сім’ю. Хвороба ж дитини виникла через певний час після розлучення батьків. Стало зрозуміло – таким було підсвідоме несприйняття дівчинкою цієї неприємної ситуації. Перша дитина в сім’ї, дівчинка, завжди дуже тісно пов’язана енергетично з батьком. Дитині було підібрано індивідуалізоване гомеопатичне лікування, спрямоване на ліквідацію наслідків психоемоційної травми. Одужання настало дуже швидко. Уже на третій день бабуся зателефонувала мені й радісно повідомила, що дівчинці набагато краще. Сьогодні дитині 6 років. Скарг немає. Вона займається танцями, співами, гарно встигає в підготовчому класі. Успішно вивчає англійську мову.

Випадок 4.

У жінки ще у 28-річному віці почалися напади болю, які «захоплювали» усю ліву половину голови – здавалося, боліла не тільки скроня, а й вухо, ясна, зуби. Звернулася до лікарів – терапевтів, невропатологів, але призначене ними лікування не допомагало. Довелося «розширити» коло фахівців і медичних процедур (навіть у барокамері побувала). Ці муки тривали майже 20 років. Пацієнтка вже звикла до того, що головний біль – постійний супутник, напади ставали дедалі частішими і впертішими. Від тієї кількості пігулок, які вона приймала, збільшилася печінка, їй довелося лікуватися ще й у гепатолога. Під час чергового профогляду у поліклініці жінка помітила кабінет з надписом «Лікар – гомеопат». І подумала, що у такого фахівця вона ще точно не була. Навіть не знала, що і як він лікує. Але відчай змусив її постукати у двері цього кабінету.

Почала ретельно слідувати моїм приписам. І вже за три дні відчула полегшення – біль зник. Жінка не могла в це повірити! Вона так і не допила прописану дозу гомеопатичних препаратів, бо біль більше не турбував, і вона берегла ліки «про запас» як щось особливо цінне. На щастя, «запас» так і залишився невикористаним – ось уже понад 10 років колишня хвора почувається абсолютно здоровою людиною – напади головного болю ніколи не повторювалися.

Нещодавно у її сім’ї знову трапилося горе – захворіла онучка – у неї почалися неврологічні розлади із судомами, від чого молода дівчина почала нервувати, стала плаксивою і втратила інтерес до життя. Я призначила дівчині лікування. Минуло 2 тижні: їй стало набагато краще - поліпшився настрій, зник ряд скарг.

Запитати лікаря: