Чому і як хворіють діти
Психологи стверджують: переважна більшість наших комплексів закладається в дитинстві. Сучасні лікарі, які визнають психосоматичне походження більшості хвороб, також схильні шукати причини частих хвороб в ранньому дитинстві, коли психотравми виникають часто, забуваються швидко, але залишаються у підсвідомості назавжди.
Шукайте конфлікт
Відомий австрійський гомеопат М. Дорчі говорив: «Коли ви лікуєте дитину, яка часто хворіє, досліджуйте історію сім’ї, шукайте конфлікт». Сучасні дослідження психосоматичної медицини підтверджують твердження засновника гомеопатії Ганемана про те, що багато хворобливих порушень «спричиняються й підтримуються емоційними причинами». Тому для успішного лікування дитини слід ретельно вивчити історію життя родини, психологічні особливості особистості матері і найближчих родичів (батька, братів, сестер, бабусь, дідусів) та знайти конфлікт між ними і дитиною.
У поняття конфлікту закладено не лише сварку, стрес (хоча це також є конфліктом), а й життєві перипетії, які доводиться переживати дитині вже під час внутрішньоутробного періоду. Східна медицина традиційно вважає, що життя дитини розпочинається не з моменту народження, а з моменту зачаття. Така ж думка сучасних психологів. Тож усе, що переживає майбутня мама, неодмінно відображається на психічному і фізичному стані дитини.
Недаремно наші предки ставилися до вагітної як до священної істоти — її не можна було хвилювати, сварити, їй не відмовляли в її бажаннях (навіть дивних чи й таких, що комусь дуже не подобалися). Чимало «табу» супроводжувало період вагітності жінки — їй не можна було дивитися на пожежу, ходити вночі (щоб не злякатися), вбивати тварину і навіть зривати ягідку в чужому саду (щоб не було родимих плям на дитині) тощо. У моїй практиці був приголомшливий випадок: під час вагітності жінка вилила на себе окріп. Усе минулося, але дитина народилася з класичними післяопіковими рубцями на животику. Здавалося б, це неможливо, але..
Я вперше оглядала дитину, коли їй було вже 19 років, а шкіра живота (зі слів матері — до речі, лікаря — саме на тих місцях, де зазнала опіків вона під час вагітності!) все ще зберігала справжнісінькі післяопікові рубці. Тож, на мою думку, психологи мають цілковите право стверджувати, що й сліди гніву, образ, відчаю, злих намірів, тобто психологічних травм, які переживає жінка під час вагітності, також залишаються на дитині — мати й плід утворюють психосоматичну єдність і живуть у симбіозі. Мозок дитини працює синхронно із психікою матері, її почуттями, думками, а великий раптовий страх, пережитий матір’ю, запам’ятовує несвідома психіка плода. І хоча те, що відбулося внутрішньоутробно, людина не пам’ятає, але наше несвідоме зберігає всі пережиті негативні емоції, які, без сумніву, в подальшому житті стають потужним джерелом психосоматичної патології.
Це підтверджує і сучасна психологія. Численні авторитетні дослідження пренатальних життєвих процесів у людського ембріона чітко доводять, що порушення його розвитку можуть бути наслідком неадекватного поводження матері, несвідомого або свідомого несприйняття нею ще не народженої дитини. Виявлено достовірні кореляції між станом немовляти й установками матері під час вагітності.
Хай завжди буде мама
Старослов’янські традиції перегукуються зі східними — наші давні предки також вважали, що вік дитини від 0 до 7 років є дуже важливим періодом у її житті (періодом формування свого роду чакри — «зароду»), коли дитя особливо потребує захисту і материнської любові. У ній прокидається страх перед невідомим їй світом, і від того, як вона долатиме свій страх у цей період, залежить те, як вона сприйматиме життя в майбутньому.
Найбільший страх дитини — «мене не люблять». Він може виникати не тільки в дитинстві, а й тоді, коли дитина перебуває ще в лоні матері. Що дужче пригнічений цей страх, що краще замаскований, то серйознішою буде хвороба, то гірше піддається вона лікуванню, бо не можна вилікувати наслідок, не усунувши його причини.
Тяжко переживає дитина і внутрішньосімейні конфлікти. Як наслідок, такі діти з раннього віку часто хворіють на тонзиліт, хронічний риніт, бронхіт, енурез, нейродерміт. До того протягом перших семи років життя дитини на ній «відбивається» будьяка психотравма матері. Та найбільша біда дитини — коли вона не відчуває біля себе люблячої мами.
Існує спеціальний термін — депривація — стан, коли людина відчуває відсутність найпотрібнішого, без чого життя втрачає опору і сенс. Найчастіше і найгнітючіше цей стан переживають у ранньому дитинстві, коли бракує маминої любові впродовж тривалого часу — внаслідок цього виникає не лише відчуття безвиході, розпачу, а й фізичні хвороби. Відсутність любові — це не лише неувага до дитини, а часто й увага надмірна — психологічний тиск, вимога жити за уявленнями й уподобаннями батьків, коли дитину народжують «для себе» як іграшку, позбавляючи її ініціативи.
Яскравий приклад. До мене на прийом потрапив хлопчик 8 років. Він хворів на бронхіальну астму, у нього часто боліла голова, виникали носові кровотечі, мав зайву масу тіла (за типом «жіноча повнота»), привітний, сором’язливий, але перш ніж щось відповісти, він неодмінно оглядався на матір. Класичне лікування впродовж кількох років не давало позитивного ефекту. Тому батьки звернулися до гомеопатії.
На перший погляд, атмосфера в сім’ї була хорошою, вагітність — нормальною, але мою увагу привернуло те, що на всіх фото до 2 років хлопчик був одягнений як дівчинка. Мати пояснила, що це — її друга дитина (перша — такожхлопчик). Другою дитиною вона хотіла мати тільки дівчинку. Дізнавшись, що знову народить сина, вона відчула жахливий розпач і далі поводилася зі своїм сином як із дівчинкою як під час вагітності, так і протягом перших двох років життя.
У цьому випадку поведінку матері можна визначити як крайній прояв волюнтаризму, адже вона посягнула на генетичну данність своєї дитини (стать — це генетична програма). «Придушення» генетичної програми (як і будьяке жорстке виховання) підсвідомо сприймається як насильство — волюнтаристична суперечка із природою приречена на невдачу матері і трагедію дитини — так виникає психосоматична патологія, наприклад, бронхіальна астма, хвороби щитоподібної залози, гастроентерологічні проблеми, неврози.
Плач маляти - сигнал тривоги
Бронхіти з астматичним компонентом, бронхіальна астма, інші захворювання дихальної системи, що супроводжуються ускладненнями дихання, дуже поширені серед дітей. Найчастіше ми думаємо, що це наслідок частих застуд, недолікованого кашлю, не враховуючи одного важливого аспекту, який неодмінно розглядає психосоматична медицина і, безперечно, гомеопатія.
Дихання є не лише фізіологічною функцією, а й фундаментальною властивістю стану власного «Я», вираженням міжособистісних стосунків людини і виразником її внутрішнього стану. Вплив емоцій на дихальну функцію ми спостерігаємо навіть у повсякденному житті. Страх, гнів призводить до того, що людина починає частіше дихати. У момент особливої тривоги говорять «перехопило дух». Коли людина в розпачі, вона зітхає.
Існує теорія, згідно з якою, астматичні напади — це пригнічений плач, звернений до матері. Мені довелося лікувати дівчинку від бронхіальної астми (БА). Лікування стало успішним тільки тоді, коли зрозуміли конфлікт, який спричинив хворобу, — вагітність була незапланованою, у сім’ї виникли сварки, і жінка вирішила зробити аборт. Довго вагалася, але вже на операційному столі ніби почула слова «Мамо, не вбивай мене!» і відмовилася вчинити зло. З позицій психосоматичної медицини, психологічна травма, пережита дитиною в той момент (гострий страх смерті), стала одним із найважливіших пускових механізмів розвитку бронхіальної астми в цієї дитини.
Напад бронхоспазму в цьому випадку є еквівалентом крику, плачу, зверненого до матері у хвилину крайньої небезпеки. Оскільки ніяку психологічну травму організм не забуває, підсвідомість несе через життя закарбовані стреси, і через багато років можуть виникати тілесні недуги як прояв душевних негараздів: коли душі занадто тяжко нести через життя пережиті давно стреси, вона, щоб урятуватися, «скидає» їх на тіло.
Узагалі до того часу, коли стало відоме явище алергії, астму вважали передусім нервовим захворюванням. Порівняно недавно емоційну етіологію бронхіальної астми реанімували. За даними Чиказького інституту психоаналізу, практично будьякі несподівані інтенсивні емоційні стимули (сексуальне збудження, тривога, страх, ревнощі, гнів) можуть спричинити бронхоспазм, а в стані переляку, раптового потрясіння може настати повна зупинка дихання.
Емоційні чинники самі по собі навряд чи можуть створити достатні умови для розвитку БА, але якщо людина біологічно до неї схильна, вони запускають астматичний процес. Деякі дослідники вважають, що основним психодинамічним чинником БА є конфлікт, який полягає в занадто глибокій залежності від матері.
Як "забути" неприємності
Мені приємно відзначити, що в обох наведених прикладах — щасливий фінал. Обом дітям було призначене гомеопатичне лікування не за основною скаргою, а за сукупністю симптомів, з урахуванням психологічних умов розвитку дитини. Ключем же до розуміння хвороби, що дав змогу усунути центральне порушення, став аналіз психологічних стосунків матері й дитини.
Гомеопатичне лікування, спрямоване на викорінення наслідків глибокої психоемоційної травми, принесло стійке одужання: вже понад 10 років ці діти не страждають від бронхіальної астми.Переконана, що ефективність гомеопатії в таких випадках зумовлена цілісним підходом до лікування. Адже доктор Ганеман задовго до появи психосоматичної медицини радив розглядати будьяку хворобу як поєднання фізичних і психічних симптомів – порушення, що виникає спочатку на психологічному рівні, а вже потім охоплює фізичний рівень — тіло.
Гомеопатія м’яко й ефективно викорінює хворобу разом з її причиною — наслідками пережитого стресу.Життя є життя. Ми не можемо уникнути ситуацій, які негативно впливають на матір і дитину. Але з цього існує три виходи. Перше — шанувати й оберігати молоду маму як життєдайну силу й опору малюка. Друге — під час вагітності дотримуватися всіх засторог і передусім думати про дитину, її здоров’я. І третє — якщо вже не вдалося змінити обставин, потрібно змінити реакцію на них — і це під силу гомеопатії. Тим більше, що дієвість гомеопатичних засобів — не єдиний плюс. Вони цілком безпечні як для вагітної, так і для дитини.