Випадок 1.
До мене на прийом потрапив хлопчик 8 років. Він хворів на бронхіальну астму, у нього часто боліла голова, виникали носові кровотечі, мав зайву масу тіла (за типом «жіноча повнота»). Привітний, сором’язливий, але перш ніж щось відповісти, він неодмінно оглядався на матір. Класичне лікування впродовж кількох років не давало позитивного ефекту. Тому батьки звернулися до гомеопатії. На перший погляд, атмосфера в сім’ї була хорошою, вагітність – нормальною, але мою увагу привернуло те, що на всіх фото до 2 років хлопчик був одягнений як дівчинка. Мати пояснила, що це – її друга дитина (перша – також хлопчик). Другою дитиною вона хотіла мати тільки дівчинку. Дізнавшись, що знову народить сина, вона відчула жахливий розпач і далі поводилася зі своїм сином як із дівчинкою як під час вагітності, так і протягом перших двох років життя.
У цьому випадку поведінку матері можна визначити як крайній прояв волюнтаризму, адже вона посягнула на генетичну данність своєї дитини (стать – це генетична програма). «Придушення» генетичної програми (як і будь-яке жорстке виховання) підсвідомо сприймається як насильство – волюнтаристична суперечка із Природою приречена на невдачу матері і трагедію дитини – так виникає психосоматична патологія, наприклад, бронхіальна астма, хвороби щитоподібної залози, гастроентерологічні проблеми, неврози.
Випадок 2.
Мені довелося лікувати дівчинку з приводу бронхіальної астми. Лікування стало успішним тільки тоді, коли зрозуміли конфлікт, який спричинив хворобу, – вагітність була незапланованою, у сім’ї виникли сварки, і жінка вирішила зробити аборт. Довго вагалася, але вже на операційному столі ніби почула слова «Мамо, не вбивай мене!» і відмовилася вчинити зло. З позицій психосоматичної медицини, психологічна травма, пережита дитиною в той момент (гострий страх смерті), стала одним із найважливіших пускових механізмів розвитку бронхіальної астми в цієї дитини. Напад бронхоспазму в цьому випадку є еквівалентом крику, плачу, зверненого до матері у хвилину крайньої небезпеки. Оскільки ніяку психологічну травму організм не забуває, підсвідомість несе через життя закарбовані стреси, і через багато років можуть виникати тілесні недуги як прояв душевних негараздів: коли душі занадто тяжко нести через життя пережиті давно стреси, вона, щоб урятуватися, «скидає» їх на тіло.
Мені приємно відзначити, що в обох наведених прикладах – щасливий фінал. Обом дітям було призначено гомеопатичне лікування не за основною скаргою, а за сукупністю симптомів, з урахуванням психологічних умов розвитку дитини. Ключем же до розуміння хвороби, що дав змогу усунути центральне порушення, став аналіз психологічних стосунків матері й дитини. Гомеопатичне лікування, спрямоване на викорінення наслідків глибокої психоемоційної травми, принесло стійке одужання: вже близько 20 років ці діти не страждають на бронхіальну астму. Переконана, що ефективність гомеопатії в таких випадках зумовлена цілісним системним підходом до лікування.