Алергічні захворювання
Алергічні захворювання на сьогодні стали дуже поширеними – на них страждає 30–40 % населення земної кулі. Особливу тривогу викликає зростання захворюваності серед дітей, а також поява тяжких, нетипових форм цієї недуги, стійких до традиційних видів терапії. Зокрема, захворюваність на атопічний дерматит за останні 20 років зросла удвічі. Нині цю недугу розглядають як спадкове, імунонейроалергічне, хронічне рецидивуюче запальне захворювання шкіри, яке має тяжкий перебіг, що завдає неймовірних страждань.
Найсучасніші генетичні дослідження хворих на атопічний дерматит не дали жодних результатів. Досі не ідентифіковано основний ген, відповідальний за розвиток атопічного процесу. Єдине, до чого дійшла наука – до створення великої кількості антигістамінних препаратів і топічних глюкокортикостероїдів нового покоління. При атопічному дерматиті вони зазвичай виявляються недостатньо ефективними, мають цілий ряд побічних ефектів (що ефективніший препарат, то більше у нього побічних ефектів). Тому приблизно 2/3 пацієнтів побоюються їх застосовувати, а кожен четвертий пацієнт порушує режим їхнього прийому, незважаючи на те, що рецидивуючий перебіг атопічного дерматиту потребує їхнього тривалого використання. У той же час відміна цих препаратів, як правило, викликає загострення хвороби.
Випадок із практики 1. До мене звернулася жінка 28 років. Вона увійшла до кабінету зі словами: «Лікарю, Ви – моя остання надія. У мене двоє дітей, але моя хвороба вже настільки замучила і мене, і моїх рідних, що моя мама і чоловік сказали мені: «Вже краще помри!». Протягом останніх 7 років її турбували періодичні висипання на шкірі тулуба, рук, ніг. Останні 2 роки хвороба, незважаючи на постійне лікування всіма можливими антигістамінними і кортикостероїдними препаратами, стрімко прогресувала. Протягом останніх 6 місяців, окрім шкірних висипань і вираженого свербіння, під ранок виникали набряки обличчя, шиї, а також напади задухи, що супроводжувалися страхом смерті. Купірувати ці стани вдавалося лише за допомогою парентерального введення великих доз преднізолону, у зв’язку з чим жінці щоночі викликали швидку допомогу.
Хвора все життя була дратівливою, знервованою, проте в останні місяці частіше «зривалася» з будь-якого приводу, відчувала відчай, страх, не могла заснути, або ж їй снилися жахи. Постійна слабкість, відсутність працездатності доводили хвору до думок про самогубство, і водночас у неї виникав панічний страх смерті.
Вже після першої дози підібраного гомеопатичного препарату шкірні висипання виникали набагато рідше, свербіж зменшився. Через 1 місяць лікування вона вже не викликала швидку – ні набряки, ні напади задухи її не турбували. Хвора поступово припинила прийом антигістамінних і кортикостероїдних препаратів. Зникли й інші скарги.
Гомеопатичне лікування тривало близько року. Через 10 років вона знову прийшла до мене на прийом – тепер уже через проблеми в онука. На моє запитання про самопочуття відповіла, що алергія її більше не турбує, вона про неї «щасливо» забула.
Аналіз амбулаторних карт інших моїх пацієнтів засвідчує достатню ефективність і безпеку гомеопатичної терапії не тільки при атопічному дерматиті, але й при алергічному риніті, бронхіальній астмі (спостереження протягом 3-20 років).
Випадок із практики 2. Пам’ятаю, як протягом декількох місяців не вдавалося вилікувати важку алергію у хлопця 20 років, хоча досвід лікування цієї хвороби у мене уже був і здавалося, що лікування не повинно бути тривалим. Тільки після мого наполегливого цілеспрямованого опитування хлопець зізнався, що хворів на гонорею. Тактика гомеопатичного лікування була відкоригована і зовсім скоро почалося одужання. Алергія не турбує хлопця вже майже 7 років.